Знав би ти, як я люблю твою усмішку, ти б усміхався частіше.
Знав би ти, що в мене в думках, ти б цінував мене.
Знав би ти, як я бажаю тобі спокійної ночі, ти б полюбив засинати.
Знав би ти, як я переживаю за твоє кохання, ти б любив більше.
Знав би ти, як трісуться мої руки при вигляді тебе, ти б не появлявся.
Знав би ти, як я люблю твої очі, ти б не носив окуляри.
Знав би ти, як я не вчу уроки через тебе, ти б не був online.
Знав би ти, як я мрію про тебе, ти б зник з мого життя.
Знав би ти, як я рахую дні знайомства, ти б порвав усі календарі.
Знав би ти, як я цікавлюсь твоїм життям, ти б не вважав мене другом.
Знав би ти, що пори все, я все ж не люблю тебе, ти б полегшено зітхнув.
Знав би ти, яка я дивна, ти б купив мені абономент в божевільню.
Але Ти НІЧОГО [не] знаєш. Тому так і живеш, як і я, простими днями. Думаючи за свої проблеми і навіть не згадуючи мене.
Вівторок, 22 лютого 2011 р.
Пʼятниця, 28 січня 2011 р.
Розчарування.
Дружбу на парня не меняют.
Хтось (с)
А вам колись приходилось розчаровуватись? Так? Тоді вітаю, таких як ми з вами - мільйони!
Хто завжди падав у ваших очах, втрачав авторитет? Звісно, що люди, тут і думати нема чого. Все й без слів ясно.
І не важливо, якого роду розчарування, головне, що воно приносить з собою страждання, зайві переживання, травмування психіки.
Розчарування у коханні, а зокрема у коханій людині, буває, але це трапляється не так часто, як повна безнадія в друзях. Часом це люди, які можуть не згадувати про тебе тривалий термін, а потім з відкритими обіймами бігти назустріч й на все горло кричати "скучили!", хоча до цього моменту їм було на тебе байдуже. Появились ж вони - з користі. Не довіряйте таким людям! Їхні думки та наміри важко передбачити і,зазвичай, вони просто використають вас знову.
В моєму ж випадку ситуацію можна розглядати з обох сторін.
Дружба зав'язалась неочікувано, проте тривала досить тривалий термін. З цією* було цікаво, весело, а інколи навіть неочікувано. Проте, все це було якось фальшиво з її боку. Вона використовувала мою дружбу, знаючи, що у мене багато "вигідних для неї" знайомих та непоганий хлопчина, якого можна було б добитися. І байдуже, що я подруга! Їй було байдуже!
Коли все пригадую, в голові чомусь знову линуть її слова : " Мені подобається брати приклад з тебе. Не курити, вміти себе захистити й виділятись з натовпу хорошими манерами". У свій час, ці слова були, як цілющий еліксир життя, але, як потім виявилось, і вони були не щирими. Прикро, дуже прикро.
Вся справа в тому, що описати емоції, які я пережила в момент так званої "зради" практично не можливо, тому я вирішила викласти тут суть і маленьке попередженням для тих, хто колись це читатиме. Це не філософський трактат, а всього лиш прагнення донести до людей ідею : "Вчіться по-можливості не на своїх, а на чужих помилках!".
Отже, до чого я веду. Людина-подруга, якій так "подобалось" брати приклад з мене й не привчатись до шкідливих звичок, зараз "смалить, як паравоз", беззахисна й лицемірна. Де ділись її "хороші манери"? Чому ця людина, яка підставила, змішала мене з болотом, зрадила, втратила свою доброту та життєрадісність? Вона стала жорстока, надто дурненька для того, щоб я підтримувала з нею відносини.
Була б я великим поетом, я б написала про неї поезію з обов'язковим епітетом : мара чорна. Не знаю чому, якось так асоціюється. Просто людина неприємна якась, гидка. Пробач мене, що так кажу. Це не злість, це - реальність.
Уникайте таких людей! Вони ладні на все, заради здійснення своїх намірів, при цьому роблячи боляче саме Вам!
(з життєвого досвіду)
* - Конь ( Б.Т.М.)
Хтось (с)
А вам колись приходилось розчаровуватись? Так? Тоді вітаю, таких як ми з вами - мільйони!
Хто завжди падав у ваших очах, втрачав авторитет? Звісно, що люди, тут і думати нема чого. Все й без слів ясно.
І не важливо, якого роду розчарування, головне, що воно приносить з собою страждання, зайві переживання, травмування психіки.
Розчарування у коханні, а зокрема у коханій людині, буває, але це трапляється не так часто, як повна безнадія в друзях. Часом це люди, які можуть не згадувати про тебе тривалий термін, а потім з відкритими обіймами бігти назустріч й на все горло кричати "скучили!", хоча до цього моменту їм було на тебе байдуже. Появились ж вони - з користі. Не довіряйте таким людям! Їхні думки та наміри важко передбачити і,зазвичай, вони просто використають вас знову.
В моєму ж випадку ситуацію можна розглядати з обох сторін.
Дружба зав'язалась неочікувано, проте тривала досить тривалий термін. З цією* було цікаво, весело, а інколи навіть неочікувано. Проте, все це було якось фальшиво з її боку. Вона використовувала мою дружбу, знаючи, що у мене багато "вигідних для неї" знайомих та непоганий хлопчина, якого можна було б добитися. І байдуже, що я подруга! Їй було байдуже!
Коли все пригадую, в голові чомусь знову линуть її слова : " Мені подобається брати приклад з тебе. Не курити, вміти себе захистити й виділятись з натовпу хорошими манерами". У свій час, ці слова були, як цілющий еліксир життя, але, як потім виявилось, і вони були не щирими. Прикро, дуже прикро.
Вся справа в тому, що описати емоції, які я пережила в момент так званої "зради" практично не можливо, тому я вирішила викласти тут суть і маленьке попередженням для тих, хто колись це читатиме. Це не філософський трактат, а всього лиш прагнення донести до людей ідею : "Вчіться по-можливості не на своїх, а на чужих помилках!".
Отже, до чого я веду. Людина-подруга, якій так "подобалось" брати приклад з мене й не привчатись до шкідливих звичок, зараз "смалить, як паравоз", беззахисна й лицемірна. Де ділись її "хороші манери"? Чому ця людина, яка підставила, змішала мене з болотом, зрадила, втратила свою доброту та життєрадісність? Вона стала жорстока, надто дурненька для того, щоб я підтримувала з нею відносини.
Була б я великим поетом, я б написала про неї поезію з обов'язковим епітетом : мара чорна. Не знаю чому, якось так асоціюється. Просто людина неприємна якась, гидка. Пробач мене, що так кажу. Це не злість, це - реальність.
Уникайте таких людей! Вони ладні на все, заради здійснення своїх намірів, при цьому роблячи боляче саме Вам!
(з життєвого досвіду)
* - Конь ( Б.Т.М.)
Четвер, 20 січня 2011 р.
Талісман
Ті, хто вірять в талісман, вірять у силу , яка за ним стоїть
(с)Вищий Розум.
Подейкують, що потрібно вірити в талісмани. Тоді одразу буде успіх, він врятує від неприємностей, допоможе знайти правильні рішення в будь-якій ситуації. Та що там вірити? Талісман потрібно мати.
Час від часу люди обирають собі за обереги персні, намиста, монети. І я нічим за них не краща. В дитинстві вірила в те, що "таємну силу" має камінчик, який я любила привозити з берегів ріки Лімниці.
Талісман - не лише самонавіювання, але і вплив енергетики самого предмета. Якщо вірити в те, що предмет принесе успіх - нас неодмінно стрічатиме успіх. Тобто, як він "працює"? Коли ми беремо з собою талісман, то буваємо майже впевнені в успіху заходу і, коли відбувається щось хороше, "списуємо" удачу на талісман, а значить, він спочатку надає нам впевненість у власних силах.
Все це дуже просто. Проте в моєму випадку не все так легко. Моїм талісманом є людина. Здається, що одне її "удачі" (саме "удачі", а не "успіху") містить в собі чарівну силу.
Хмм, можливо, це - лишень самонавіювання, як і віра у всі інші "символи-талісмани"? Не знаю, але так приємно й радісно просто в це вірити.
Користуючись нагодою, виражаю свою щиру подяку:
Спасибі тобі, таємний талісмане! :*
(с)Вищий Розум.
Подейкують, що потрібно вірити в талісмани. Тоді одразу буде успіх, він врятує від неприємностей, допоможе знайти правильні рішення в будь-якій ситуації. Та що там вірити? Талісман потрібно мати.
Час від часу люди обирають собі за обереги персні, намиста, монети. І я нічим за них не краща. В дитинстві вірила в те, що "таємну силу" має камінчик, який я любила привозити з берегів ріки Лімниці.
Талісман - не лише самонавіювання, але і вплив енергетики самого предмета. Якщо вірити в те, що предмет принесе успіх - нас неодмінно стрічатиме успіх. Тобто, як він "працює"? Коли ми беремо з собою талісман, то буваємо майже впевнені в успіху заходу і, коли відбувається щось хороше, "списуємо" удачу на талісман, а значить, він спочатку надає нам впевненість у власних силах.
Все це дуже просто. Проте в моєму випадку не все так легко. Моїм талісманом є людина. Здається, що одне її "удачі" (саме "удачі", а не "успіху") містить в собі чарівну силу.
Хмм, можливо, це - лишень самонавіювання, як і віра у всі інші "символи-талісмани"? Не знаю, але так приємно й радісно просто в це вірити.
Користуючись нагодою, виражаю свою щиру подяку:
Спасибі тобі, таємний талісмане! :*
Неділя, 16 січня 2011 р.
Ідеальний мужчина?!.
Написала заголовок до статті і замовкла. Цікаво, а який ж то мій ідеал протилежної статі?
Широкоплечий чоловік з набитим гаманцем і дорогою іномаркою під під'їздом? Зубрілка-ботанік чи багатий менеджер?
Тисячі людей щодня задають собі це запитання. Молоді дівчата в очікуванні чекають свою другу половинку, мріють про вічне щастя, марять взаємним та справжнім коханням забувши про те, що потрібно пильніше слідкувати за своїм оточенням. Об'єкт нашої симпатії може бути зовсім поряд.
Одного разу, я побачила, як по дорозі йшов хлопчина, на вигляд років 16ти. Насправді ж він був трохи старший. В душі щось опустилось, ожили метелики а в голові зародилась думка: "ходи сюди, підійди!". І о, чудо! Хлопчина направився саме в тому напрямку де стояли я та мої друзі. Дружньо прийшов, привітався. Господи, як же тоді билося щось всередині. Зародилося щось незрозуміле: чи то симпатія чи то зразу бажання власності.
Ця людина змінила мої погляди на світ. Завдяки їй я навчилась стримувати свої емоції, думати логічно, висловлювати свої думки в правильній формі, жартувати. Я навчилась доброти і відповідальності.
Звичайний хлопець, але як змінив мій внутрішній Всесвіт.
Велика кількість дівчат, які його знають, являються "очєрідними" дівчатами. які прагнуть добитися його симпатії та взаємності. Навіщо взаємність мені? Мене задовільняє дружба.
Мати такого хорошого товариша, як він - це дар від Бога. Не кожен хлопець буде саме таким: він щирий, без надмірного пафосу.
Чому багато людей його ідеалізує? Хто він? Він не ідеал і його риси характеру цього не підкреслюють. Як і в усіх, він має свої мінуси, але не про них зараз йде мова.
Просто, користуючись нагодою, хочу сказати, що це людина високого інтелектуального розвитку, особистість, яка володіє певними талантами та силою волі. Він - людина, що прагне здобути знання і яка мріє про щире кохання, про дівчину, яку він буде любити усім серцем і яка згодом стане його дружиною та народить йому дітей. Це затятий романтик з яким безпечно й в голові жодного разу і за будь-яких обставин не зародиться думка : " він хоче тільки одного.."
-------
Повернемося до першопочатої теми розмови. Яким я уявляю ідеального мужчину?
Його просто не існує. Я не створюю мрії. Це повинна бути людина, яку я полюблю усією душею. Він повинен володіти ясним розумом, скромністю, толерантністю, вихованістю. Особливу увагу я приділятиму тому, щоб він був без шкідливих звичок, оскільки сама така, й не хочу, щоб в мене дома були попільнички, сигарети, пляшки від горілки або не дай Бог шприци.
А ще, батько моїх дітей обов'язково повинен цікавитись книгами. Я люблю начитаних людей. З ними можна поговорити про все та не хвилюватися, що він не знайде слів, щоб відповісти.
--------
Якщо враховувати, що це був тільки порив душі та ліричний відступ, то потрібно ще додати, що перша думка, яка була, коли я побачила цього хлопчину (про нього читайте вище) була такою:
"Хлопчика називатиму я, а дівчинку - він" :)
Та це тільки намарні слова. Цікаво, а яким буде мій чоловік? Відповідь проста: " Якого Бог подарує.."
Широкоплечий чоловік з набитим гаманцем і дорогою іномаркою під під'їздом? Зубрілка-ботанік чи багатий менеджер?
Тисячі людей щодня задають собі це запитання. Молоді дівчата в очікуванні чекають свою другу половинку, мріють про вічне щастя, марять взаємним та справжнім коханням забувши про те, що потрібно пильніше слідкувати за своїм оточенням. Об'єкт нашої симпатії може бути зовсім поряд.
Одного разу, я побачила, як по дорозі йшов хлопчина, на вигляд років 16ти. Насправді ж він був трохи старший. В душі щось опустилось, ожили метелики а в голові зародилась думка: "ходи сюди, підійди!". І о, чудо! Хлопчина направився саме в тому напрямку де стояли я та мої друзі. Дружньо прийшов, привітався. Господи, як же тоді билося щось всередині. Зародилося щось незрозуміле: чи то симпатія чи то зразу бажання власності.
Ця людина змінила мої погляди на світ. Завдяки їй я навчилась стримувати свої емоції, думати логічно, висловлювати свої думки в правильній формі, жартувати. Я навчилась доброти і відповідальності.
Звичайний хлопець, але як змінив мій внутрішній Всесвіт.
Велика кількість дівчат, які його знають, являються "очєрідними" дівчатами. які прагнуть добитися його симпатії та взаємності. Навіщо взаємність мені? Мене задовільняє дружба.
Мати такого хорошого товариша, як він - це дар від Бога. Не кожен хлопець буде саме таким: він щирий, без надмірного пафосу.
Чому багато людей його ідеалізує? Хто він? Він не ідеал і його риси характеру цього не підкреслюють. Як і в усіх, він має свої мінуси, але не про них зараз йде мова.
Просто, користуючись нагодою, хочу сказати, що це людина високого інтелектуального розвитку, особистість, яка володіє певними талантами та силою волі. Він - людина, що прагне здобути знання і яка мріє про щире кохання, про дівчину, яку він буде любити усім серцем і яка згодом стане його дружиною та народить йому дітей. Це затятий романтик з яким безпечно й в голові жодного разу і за будь-яких обставин не зародиться думка : " він хоче тільки одного.."
-------
Повернемося до першопочатої теми розмови. Яким я уявляю ідеального мужчину?
Його просто не існує. Я не створюю мрії. Це повинна бути людина, яку я полюблю усією душею. Він повинен володіти ясним розумом, скромністю, толерантністю, вихованістю. Особливу увагу я приділятиму тому, щоб він був без шкідливих звичок, оскільки сама така, й не хочу, щоб в мене дома були попільнички, сигарети, пляшки від горілки або не дай Бог шприци.
А ще, батько моїх дітей обов'язково повинен цікавитись книгами. Я люблю начитаних людей. З ними можна поговорити про все та не хвилюватися, що він не знайде слів, щоб відповісти.
--------
Якщо враховувати, що це був тільки порив душі та ліричний відступ, то потрібно ще додати, що перша думка, яка була, коли я побачила цього хлопчину (про нього читайте вище) була такою:
"Хлопчика називатиму я, а дівчинку - він" :)
Та це тільки намарні слова. Цікаво, а яким буде мій чоловік? Відповідь проста: " Якого Бог подарує.."
Четвер, 13 січня 2011 р.
Наше лицемірство та дводушність
Ну и что,что ты крутая в контакте?
Будь нормальной в жизни,это больше ценят.
(с) Я тебе не обои, ненадо меня клеить (group, vk)
Ідея, а точніше написання, даного запису виникла в мене після спілкування із однією людиною в загальновідомій соціальній мережі "Вконтакті" (vkontakte.ru).
Після спілкування із нею я частіше почала помічати нашу людську дводушність. Це коли дві душі, з різними поглядами, уподобання й прагненнями присутні в одній людині. Дивно, правда?
Ми (щоб не вдаватися вже до загальновідомої банальщини, яка стверджує, що люди "мають декілька масок" ) просто привикли бути з людьми тими, якими вимагають обставини. Нам потрібно "посюсюкати" до дитини, ми "сюсюкаємо",хоча в душі нам глибоко байдуже; нам потрібно усміхнутися "на показ", от ми і усміхаємося, бо так вимагають обставини, або нас фотографують.
А де справжня щирість? Де справжні почуття, які доводять нам, що романтика, дружба та натуральність все ще існують?
Проте, слова надарма. Я, звичайна перехожа, не зможу змінити цілий світ, якими б розумними словами не володіла.
***
Ще один підтекст, який взаємопов'язаний із вище написаним. Мова піде вже про е-лицеміство.
Що я маю на увазі? А те, що в соц. мережі ми не такі, які ми є насправді.
Недосвідчені "малолєткі", які пройняті пафосом і понтами в інтернеті, насправді боягузливі та беззахисні діти, що потребують опіки.
Люди, які з легкістю можуть написати "Люблю тебе" на клавіатурі, а в думці подумати "згинь, огидо з-перед очей". Коли ти спілкуєшся вживу - всі емоції на обличчя і тут уже нічого не приховаєш.
Тому, дружньо натискаємо всі Ctrl+W а потім "Завершить работу" і йдемо в реальність. Де всі справжні, усмішка щира, а не просто :) , де злість справжня, а не просто "гррррр" й де кохання, як у казці й яке не можна висловити за допомогою віртуального ♥.
Будь нормальной в жизни,это больше ценят.
(с) Я тебе не обои, ненадо меня клеить (group, vk)
Ідея, а точніше написання, даного запису виникла в мене після спілкування із однією людиною в загальновідомій соціальній мережі "Вконтакті" (vkontakte.ru).
Після спілкування із нею я частіше почала помічати нашу людську дводушність. Це коли дві душі, з різними поглядами, уподобання й прагненнями присутні в одній людині. Дивно, правда?
Ми (щоб не вдаватися вже до загальновідомої банальщини, яка стверджує, що люди "мають декілька масок" ) просто привикли бути з людьми тими, якими вимагають обставини. Нам потрібно "посюсюкати" до дитини, ми "сюсюкаємо",хоча в душі нам глибоко байдуже; нам потрібно усміхнутися "на показ", от ми і усміхаємося, бо так вимагають обставини, або нас фотографують.
А де справжня щирість? Де справжні почуття, які доводять нам, що романтика, дружба та натуральність все ще існують?
Проте, слова надарма. Я, звичайна перехожа, не зможу змінити цілий світ, якими б розумними словами не володіла.
***
Ще один підтекст, який взаємопов'язаний із вище написаним. Мова піде вже про е-лицеміство.
Що я маю на увазі? А те, що в соц. мережі ми не такі, які ми є насправді.
Недосвідчені "малолєткі", які пройняті пафосом і понтами в інтернеті, насправді боягузливі та беззахисні діти, що потребують опіки.
Люди, які з легкістю можуть написати "Люблю тебе" на клавіатурі, а в думці подумати "згинь, огидо з-перед очей". Коли ти спілкуєшся вживу - всі емоції на обличчя і тут уже нічого не приховаєш.
Тому, дружньо натискаємо всі Ctrl+W а потім "Завершить работу" і йдемо в реальність. Де всі справжні, усмішка щира, а не просто :) , де злість справжня, а не просто "гррррр" й де кохання, як у казці й яке не можна висловити за допомогою віртуального ♥.
І вічністю не доказано
Безсердечне лицемірне стерво
(с)Hlg.
Я вважаю, що всі ми за своє життя робимо безліч помилок і я цьому не виняток.
Але мова піде не про те, які помилки я вчинила за своє життя, а про те, які висновки я зробила в процесі їх скоєння.
Одне із того, що я зрозуміла, це те, що заради отримання деякої інформації я готова на такі речі, які могли прийти в голову тільки мені. Не будемо уточнювати, але варто сказати, що нічого поганого я не скоїла, навпаки, в цьому можна знайти й плюси ( а їх чимало), проте мені чомусь соромно. Навіть дуже.
А загалом, то дії не важливі, головне - це факти.
А факти , скоріш за все, звучатимуть у вигляді риторичного запитання: чому до людей "доходить" тільки тому, коли їм скаже свою думку незнайома людина?
Тобто, маленький син не слухає маму, коли вона каже, що він неохайний. У нього завжди розтріпане волосся, розв'язані шнурівки на взутті та абияк заправлена сорочка. Лишень, коли при нагоді, юнаку скаже якась тітонька "Який же ти неохайний та непривабливий", так одразу, наступного дня, він починає за собою стежити, причісувати волосся за акуратно зав'язувати бантики на взутті. Що це? Почуття сорому чи просто "на, я тобі зроблю, тільки відчепись"!?
Відповідь була вказана на початку тексту. Це - риторичне запитання. Кожен індивід оцінить ситуацію так, як властиво саме для його характеру, по цьому й визначається тип темпераменту.
Проте це вже зовсім інша тема.
І взагалі: для чого я почала цю розмову? Кому цікаво читати мої роздуми?
Просто в середині мене живе віра в те, що, можливо, хтось колись прочитає цей запис й стане кращим та не буде чекати того часу, коли хтось зробить йому зауваження.
Зробимо світ кращим.
Хммм... а все ж я наївна..
(с)Hlg.
Я вважаю, що всі ми за своє життя робимо безліч помилок і я цьому не виняток.
Але мова піде не про те, які помилки я вчинила за своє життя, а про те, які висновки я зробила в процесі їх скоєння.
Одне із того, що я зрозуміла, це те, що заради отримання деякої інформації я готова на такі речі, які могли прийти в голову тільки мені. Не будемо уточнювати, але варто сказати, що нічого поганого я не скоїла, навпаки, в цьому можна знайти й плюси ( а їх чимало), проте мені чомусь соромно. Навіть дуже.
А загалом, то дії не важливі, головне - це факти.
А факти , скоріш за все, звучатимуть у вигляді риторичного запитання: чому до людей "доходить" тільки тому, коли їм скаже свою думку незнайома людина?
Тобто, маленький син не слухає маму, коли вона каже, що він неохайний. У нього завжди розтріпане волосся, розв'язані шнурівки на взутті та абияк заправлена сорочка. Лишень, коли при нагоді, юнаку скаже якась тітонька "Який же ти неохайний та непривабливий", так одразу, наступного дня, він починає за собою стежити, причісувати волосся за акуратно зав'язувати бантики на взутті. Що це? Почуття сорому чи просто "на, я тобі зроблю, тільки відчепись"!?
Відповідь була вказана на початку тексту. Це - риторичне запитання. Кожен індивід оцінить ситуацію так, як властиво саме для його характеру, по цьому й визначається тип темпераменту.
Проте це вже зовсім інша тема.
І взагалі: для чого я почала цю розмову? Кому цікаво читати мої роздуми?
Просто в середині мене живе віра в те, що, можливо, хтось колись прочитає цей запис й стане кращим та не буде чекати того часу, коли хтось зробить йому зауваження.
Зробимо світ кращим.
Хммм... а все ж я наївна..
З історії життя.
- Расскажы мне о своей жизни.
- Ты точно хочешь знать?
- Да, очень.
- Тогда садись, она гениальна.
(с) StarStruck
Якщо б про моє життя писали книгу, то вона б неодмінно стала бестселером. Зазвичай, людям бувають цікаві такі ідіотські речі, які трапляються в мене в житті. Проте, якби одного чудового дня до мене дійшла звістка про те, що книгу про моє життя уже видали, обіцяю, що я б не взяла її в руки. Не тому, що вона була б не цікава, а тому, що пережити це ж саме я, напевне, уже б не витримала. Отож, коли ви будете читати це, приготуйтесь до того, що моє життя не таке одноманітне, як здається на перший погляд.
Народилася я, як усі звичайні люди, в пологовому будинку м. Калуша, 22,06,1995.
До трьох років мої батьки жили разом, але згодом розлучились. До речі, про батьків:
Мій батько,Петро, житель Тернопільської області, с. Печорна, що межує із Заліщиками.
Найбільше його захоплення - собаки. На цьому він й заробляє собі на прожиття. Крім цього, найбільша його слабість - голуби. Я люблю голубів й , напевне, це передалось мені саме від нього. Якщо брати загалом, то людина він досить хороша, проте я не пробачу йому того, що я бачила сльози на обличчі матері. Можливо, з життєвим досвідом, я зрозумію, що таке батьківське піклування, коли мій чоловік виховуватиме моїх дітей. А зараз - вибач тату, я не виросла під твоєю опікою.
Моя мама, Галина, геніальна жінка. В свої молоді літа вона багато чого пережила, доволі багато складних ситуацій, проте вона справилась з труднощами, змогла...Кожен мій погляд в її сторону сповнений щирими почуттями, о очах приховане захоплення. Коли любиш людину, важко пояснити за що. Проте знаю, що найбільше я її люблю за те, що вона подарувала мені життя. Спасибі їй за це. ♥
Згодом школа, навчання, мамині нерви, крики та фрази "Оля, вчися..."
Роки проходили, з 1го класу уже дожила до 10го. Якщо б я почала розказувати свої шкільні роки, то книга складалась б з 13ти томів, а може й більше.
Коли мені було 13, моя мама зустрічалась із моїм вітчимом, який на даний час є членом нашої родини. Тепер у мене є рідна сестра Таня, якій через два дні (15,01) виповниться 2 рочки. Вона моя найдорожча; людина, яку я дуже люблю, не зважаючи на те, що вона займає мій комп'ютер своїми мультиками й вередує, коли я роблю не так, як їй хочеться. Тетяно Василівно - ви будете геніальною людиною :)
Важливе місце в моєму житті займають двоюрідні сестра Юлія та брат Богдан.
Вони чудові люди. В Юлі здійснять всі мрії, вона буде жити в місті-мегаполісі й їздити на Toyota Pradо. А Бодя стане хорошим сім'янином із значними капіталовкладеннями на оренду землі.
Головне, кого я не забуду, так це найкращу подругу Надю. Це людина, дружба якої не виміряється в роках. Ця дівчина, згодом турботлива дружина, стане для мене подругою на все життя, що б не трапилось, навіть, якщо з неба каміння падатиме. Я сміло можу назвати її Кумася. Все ще попереду.
Про своє кохання згадувати не буду. Я занадто принципова до людей, тому такому "напряму" почуттів я не віддавала особливої переваги. Скажу одне: якщо закохувалась, то забувати таке "захоплення" мені доводилось доволі таки тривалий термін.
Ну от, здається перелічила все.
Таке враження, що це як згадка про мене. Проте вмирати я ще не збираюся :Р
- Ты точно хочешь знать?
- Да, очень.
- Тогда садись, она гениальна.
(с) StarStruck
Якщо б про моє життя писали книгу, то вона б неодмінно стала бестселером. Зазвичай, людям бувають цікаві такі ідіотські речі, які трапляються в мене в житті. Проте, якби одного чудового дня до мене дійшла звістка про те, що книгу про моє життя уже видали, обіцяю, що я б не взяла її в руки. Не тому, що вона була б не цікава, а тому, що пережити це ж саме я, напевне, уже б не витримала. Отож, коли ви будете читати це, приготуйтесь до того, що моє життя не таке одноманітне, як здається на перший погляд.
Народилася я, як усі звичайні люди, в пологовому будинку м. Калуша, 22,06,1995.
До трьох років мої батьки жили разом, але згодом розлучились. До речі, про батьків:
Мій батько,Петро, житель Тернопільської області, с. Печорна, що межує із Заліщиками.
Найбільше його захоплення - собаки. На цьому він й заробляє собі на прожиття. Крім цього, найбільша його слабість - голуби. Я люблю голубів й , напевне, це передалось мені саме від нього. Якщо брати загалом, то людина він досить хороша, проте я не пробачу йому того, що я бачила сльози на обличчі матері. Можливо, з життєвим досвідом, я зрозумію, що таке батьківське піклування, коли мій чоловік виховуватиме моїх дітей. А зараз - вибач тату, я не виросла під твоєю опікою.
Моя мама, Галина, геніальна жінка. В свої молоді літа вона багато чого пережила, доволі багато складних ситуацій, проте вона справилась з труднощами, змогла...Кожен мій погляд в її сторону сповнений щирими почуттями, о очах приховане захоплення. Коли любиш людину, важко пояснити за що. Проте знаю, що найбільше я її люблю за те, що вона подарувала мені життя. Спасибі їй за це. ♥
Згодом школа, навчання, мамині нерви, крики та фрази "Оля, вчися..."
Роки проходили, з 1го класу уже дожила до 10го. Якщо б я почала розказувати свої шкільні роки, то книга складалась б з 13ти томів, а може й більше.
Коли мені було 13, моя мама зустрічалась із моїм вітчимом, який на даний час є членом нашої родини. Тепер у мене є рідна сестра Таня, якій через два дні (15,01) виповниться 2 рочки. Вона моя найдорожча; людина, яку я дуже люблю, не зважаючи на те, що вона займає мій комп'ютер своїми мультиками й вередує, коли я роблю не так, як їй хочеться. Тетяно Василівно - ви будете геніальною людиною :)
Важливе місце в моєму житті займають двоюрідні сестра Юлія та брат Богдан.
Вони чудові люди. В Юлі здійснять всі мрії, вона буде жити в місті-мегаполісі й їздити на Toyota Pradо. А Бодя стане хорошим сім'янином із значними капіталовкладеннями на оренду землі.
Головне, кого я не забуду, так це найкращу подругу Надю. Це людина, дружба якої не виміряється в роках. Ця дівчина, згодом турботлива дружина, стане для мене подругою на все життя, що б не трапилось, навіть, якщо з неба каміння падатиме. Я сміло можу назвати її Кумася. Все ще попереду.
Про своє кохання згадувати не буду. Я занадто принципова до людей, тому такому "напряму" почуттів я не віддавала особливої переваги. Скажу одне: якщо закохувалась, то забувати таке "захоплення" мені доводилось доволі таки тривалий термін.
Ну от, здається перелічила все.
Таке враження, що це як згадка про мене. Проте вмирати я ще не збираюся :Р
Підписатися на:
Дописи (Atom)